ген. Павло Шандрук

ФАКТИЧНИЙ СТАН I ТАКТИЧНЕ
ПОЛОЖЕННЯ 1 УД УНА ПІД БРОДАМИ

Для кращого зрозуміння тактичного стану і тактичного положення нашої Дивізії в операції під Бродами, мусимо пригадати собі певні основи з науки тактики. В засаді вони незмінні, практиці підлягають впливам технічних винаходів.

Як відомо, вже в глибокій давнині були спроби теоретичної аналізи плянування бою, спроби наукового підкладу під доцільну підготовку та переможне виконання змагання народу чи держави за ті чи інші життєві цілі. Взяти хоч би під увагу Ксенофонта з його нарисами - "Анабазіс" і "Катабазіс", історичні описи і аналізи Тита Лівія, описи самого Юлія Цезаря, багатьох інших істориків, полководців та теоретиків воєнного мистецтва. Аж до 5-титомової основної праці т.з. "Цум Кріґе" - Карла Клявзевіца. З найновіших теоретиків - маршала Фердинанда Фоша. До Клявзевіца вважалося, що наука ведення бою чи битви належить до тактики, а ведення війни належить до "великої тактики". Пізніше російський генерал Леер, десь у 1870 році, дав великій тактиці назву "стратегія", хоч ця назва - грецького походження - теж існувала від віків, але в дещо іншому значенні.

Мабуть, і світова війна, з її мільйоновими масами озброєного народу породила назву і уточнила теорію "оперативного мистецтва", хоч саму назву теж уживала від давніших часів. Тактика, оперативне мистецтво, стратегія - це похідні воєнної доктрини даної держави чи даного народу. Усталення й опрацювання воєнної доктрини - це глибоко продумана оцінка всіх елементів забезпечення державного існування нації, чи її боротьби за державність. Але це уваги на марґінесі тактики, як з одного боку науки, що дає теоретичні підстави до підготовки вояка і війська - військових одиниць у сучасних умовах ведення війни до - скажімо - дивізії включно. Це називаємо в нашій військовій мові "тактичним станом". З другого боку тактика розглядає і навчає як використати вояка й одиниці /тактичні з'єднання/ в умовах цілого комплексу духовних і фізичних чи матеріяльних явищ бою, битви. З цієї причини тактику як науку поділяється на "тактику основну" /елементарну, фундаментальну/ й на тактику застосування /прикладну, апплайед/. Нарешті зі всіма засадами тактики як науки приходить тактичне положення в умовинах бойової дійсности.

Тактика елементарна студіює і навчає про духові вартості людини-вояка; про його фізичні властивості і потреби, як наприклад, про вправи для піднесення фізичної справности й витривалости; про забезпечення відповідною зброєю; про санітарну опіку, про харчування, одяг; про взаємини між товаришами і начальниками; про властивості інших допоміжних родів війська /не змішувати поняття "рід війська" і "рід зброї"/; про значення конфіґурації терену /тут з допомогою приходить наука топографія/; про вміння обсервувати хід бойових явищ і використовувати їх і т.д. - взагалі про все, що необхідне для осягнення переваги над ворогом, та забезпечення власного і своїх бойових товаришів життя. Бож державі чи народові не потрібні зайві жертви, але найменші офіри в людях та матеріяльних цінностях при одночаснім осягненні найбільших успіхів. А може найважливішим завданням виховання і вишколення громадянина-вояка, згідно з наукою тактики, є защеплення йому: віри в свою вартість, самодисципліни, почуття виконання свого обов'язку без якогось зовнішнього примусу, віри в правоту свого обов'язку.

Тактика прикладна, цебто тактика, що навчає вояка, як. застосовувати свої знання, як використати набуте вишколенням уміння, полягає в тім, щоб вміло зорганізуватися в положенні власнім і противника, вміло вибирати бойо.ве становище, зміцнити його вкопом в землю та маскуванням - тут у допомогу приходить наука фортифікації, головним чином польової; як треба організувати рух і постій та забезпечити їх; як використати інші роди війська та помічні відділи; як співдіяти зі сусідами. Тактика прикладна навчає як начальник повинен на час та у відповіднім місці використати свою резерву, як безперервно тримати ворога під наглядом і вогнем. Тактика прикладна має свій популярно-доступний та зобов'язуючий скорочений вияв у підручнику "Статут польової служби", всім воякам добре знаний і в обставинах навчання необхідний.

В сучасних умовах бою, а навіть битви, поле видасться порожнім, людей майже не видно аж до часу, коли приходить конечність руху, але зате поле живе вогнем. Тягар бою переходить на бойову вартість і волю поодинокого вояка - вплив начальника полягає не на особистім прикладі, а на керуванні за допомогою різних технічних засобів, на вмінні допровадити підлеглі відділи до бою та підсилювати їх вогнем диспозиційної зброї та вогнем співдіючих родів війська; нарешті - диспозиційними резервами, які треба вміти зберегти до вирішальної хвилини. На обов'язку начальника лежить: дбати про необхідність зменшення в рамках можливости небезпеки від діяння летунства та змеханізованих родів війська. Оце, очевидно, засадничі вимоги до тактичного стану й тактичного положення вояка і частини на полі бою.

Коли тепер конкретно перейдемо до аналізи по наведеній схемі стану нашої дивізії не лише в часі бою під Бродами, але теж перед впровадженням її в дію на фронті, та до оцінки її положення в самім бою, то з огляду на пов'язання дивізії з інтересами ніби союзного чужоземного війська, будемо могли ствердити наступне:

1. Психіку і мораль вояцтва було, так би мовити, роздвоєно, бо з одного боку був примус служби під німецьким прапором, з другого - безсумнівне і одностайне патріотичне наставлення служити посередньо батьківщині. Є цілком зрозумілим, що останнє почування доводилося гамувати в зовнішніх проявах або відносинах з німецькими командирами, не зраджуватися перед формальним паном ситуації. З почуттям неохоти або саботування виконувати вимагання того, чий мундир носилося. Не служило таке положення ані одній, ані іншій справі. Коли ще йде про психіку та мораль нашого вояка, то не можна оминути факту у високій мірі неґативного впливу втікаючих, побитих мас німецького війська, часом просто дизертирів та ще й закликаючих до наслідування їхнього прикладу.

2. Дивізію формовано в умовинах уже виразної програної німців і майже повного вичерпання Німеччини. Матеріяльного всіх родів забезпечення дивізія не одержала, бо не могла одержати ані відповідної квантантивно і квалітативно зброї, ані іншого необхідного виряду. Досить хіба згадати недостатню кількість протитанкових та протилетунських гармат, що мало для дивізії - звичайно, й для цілого німецького війська - величезне тоді значення з огляду на безприкладну перевагу совєтського летунства та панцирної зброї. Досить хіба теж згадати про примітивні кінні засоби транспорту навіть в артилерії, що цілком унеможливлювало маневрування. В гарячці бою доводилося витримувати безкарні для ворога атаки з повітря, повну відсутність попертя танків. А це давало ворогові можливість не тільки масакрувати безборонних вояків нашої Дивізії, переломлюючи оборону, але заходити на фланґи та навіть у глибоке запілля. Артилерія ворога і т.зв. САУ /"катюші"/ посідали не тільки страшливу вогневу перевагу, але - коли так можна висловитися - збирали жнива на людях.

3. Дивізію було впроваджено в бій безпосередньо, без належного освоєння з тогочасною бойовою дійсністю та, як виразно стверджує Начальник штабу дивізії, майор Гайке, не цілком вишколеною - передбачалося продовжувати вишколення вже на фронті. Цебто Дивізія мала зайняти другу, або й третю лінію оборони в тій цілі. Справді спочатку такі зарядження було зроблено й Дивізія почала була розбудовувати бойові становища в 10-12 клм. за першою лінією фронту. Але вже 15 липня, всупереч всяким тактичним засадам, Дивізію втягнено в безпосередню лінію оборони Бродів, навіть без належної бойової розвідки. На швидку руку будувалися нові бойові становища.

Як видно з реляції майора Гайке, дивізію було розтягнено на 35 клм., що цілком суперечило прийнятим нормам, фізичним та технічним можливостям. Дивізія може обороняти фронт навіть у критичних умовах не більше як у 8 до 12 клм., але тоді мали б бути завчасу побудовані т.зв. опірні пункти, належно забезпечені вогневою силою та протитанковими запорами. Мимо застережень командування Дивізії, втяглося Дивізію до бою частинами, підпорядковувалося іншим командирам, німцям, що не мали до Дивізії великого довір'я. Ті всі безтолкові зарядження були, цілком зрозуміло, несприятливі для моралі вояцтва. А при тім же дефетистичний настрій в тих формаціях був невідповідний, бож вони від довшого часу перебували у відступах. Це теж не могло не відбитися на психіці наших вояків. Зрештою, Дивізію 16 липня підпорядковано командирові ХІІІ німецького корпусу, генералові Гауффе, який виявив повне толеранції зрозуміння стану дивізії. Дивізію в ніч на 17 липня знову перекинено на праве крило того корпусу і знову довелося будувати бойові становища. Нові становища Дивізії були дуже примітивно розбудовані, не були забезпечені живою силою на фланґах, тими німецькими формаціями, з якими сусідувала Дивізія, а які мали б розбудувати оборону своїх фланґів, а тим самим і фланґів Дивізії т.зв. риглевими запорами й евентуально їх замінувати. Так само, мабуть, не було чим замінувати передпілля Дивізії та й не було на те часу. 17 і 18 липня ворог розбив XIII і VI німецькі корпуси, що прикривали фланґи Дивізії та вийшов у тил Дивізії, скеровуючи свій обхідний маневр з півночі на Буськ, з полудня на Зборів-Золочів.

Треба би ще підкреслити, що рельєф терену був мало сприятливий для оборони, а відноги Авратинської височини давали ворогові добрий вгляд у становища Дивізії та всіх сусідніх німецьких частин. Зрештою, ворог не потребував систематично використовувати рельєф терену, бо цілковито панував у повітрі, звідки накеровував рух, маневрування своїх наступаючих військ.

Коли йшло би про резерви для протидіяння в проривах ворогом фронту німецьких частин та для протидіяння оточуючим ворожим силам, то льокальні резерви були для того цілком не достатні, а оперативних резерв майже не було. Зрештою, через брак транспортових засобів, їх не можна було б на час підкинути. Спроба перекинути з фронтової резерви 8 танкову дивізію і 20 полк піхоти з району Бережан не дала наслідків.

Щоб скінчити з тактичним станом дивізії та з її тактичним положенням, і бойовою діяльністю в днях 17 і 18 липня, треба згадати, що дивізійна артилерія, хоч не могла маневрувати через брак механічної потягової сили, то, як стверджує шеф штабу дивізії, в міру своїх дуже невідповідних можливостей, цілком задовільно підтримувала свою піхоту, аж до часу, коли на її становища в'їхали ворожі танки. Тоді там загинув геройською смертю командир тяжкого дивізіону, полковник /тоді майор/ М. Палієнко.