ЗВІДОМЛЕННЯ ДО УЦК В КРАКОВІ
-----------------------------------------------------

ДОКУМЕНТ ч. 6

 

ЗВІТ
представника УЦК у Люблинському Дистрикті,
д-ра Льонґина Голейка, на Засіданні Проводу УЦК
в Уряді Внутрішнього Управління
в дні 10 грудня 1943 р. у Кракові
про ситуацію на Холмщині і Підляшші

(Витяг з Протоколу, стор.11-13)

 

Д-р Голейко:

 

1/ Організаційна праця у деяких повітах, як приміром, Білгорай, Люблин, Краснік і Радинь, з огляду на комуністичні та польські терористичні акти, майже завмерла, або дуже послабла. Нажаль, однак, є випадки, що німецькі чинники не лише недооцінюють цієї важкої ситуації в праці наших УДК, що за "неприхильне наставлення" українського населення до німецької влади робиться відвічальним не лише УДК, але і УЦК.

Мимо цих кольосальних труднощів Комітети роблять все, що лише можливе — так, що ми з їх праці вповні задоволені.

2/ Справи безпеки і переселення: Справи безпеки і переселення в'яжуться взаїмно, бо саме в зв'язку з переселенням багато поляків переходить до польських банд, які нападають на наших переселенців, викидають їх з одержаних господарств, дуже часто палять цілі села, а мужчин, дітей і жінок вбивають. Вже маємо довжезні листи (списки) людських жертв та спалених господарств і сіл. До того доходять ще большевицькі та й жидівські банди. Для ілюстрації подамо:

Повіт Білгорай: в околицях Тарногороду поселено около 6.000 українців зі Замійського повіту. Проти поселенців звернулась підпольна польська організація та місцеві поляки, які вернули з концентраційних таборів, й у висліді того почалися вбивства наших солтисів, сільських аґрономів та наших мужів довір'я, як теж взагалі осіб, які при переселенні брали участь і число їх виносить 32.

В серпні 1943 був напад на село Буковину — 10 осіб вбито, 7 тяжко ранено, 31 господарство спалено.

22.10.43 польська банда напала на села Лукову, Олександрію і Княжпіль. Станиця української поліції складалася тоді з 18 людей в тому 2 німецьких жандармів. В перестрілці з бандою згинуло 11 українських поліцистів, солтис і 2 німецьких жандармів, а 4 поліцистів борються зі смертю.

Одночасо інша банда цілком ограбувала село Олександрів знасилувала всіх дівчат, а селянам казала до 1.11.43 полишити село.

Ціла переселенча акція закінчилася в цей спосіб, що з 6.000 поселенців у білгорайському повіті — 4.000 втекло з поворотом на свої попередні місця.

Другою неприємною справою білгорайського повіту є це, що з початком липня явився в Комітеті в Тарногороді командант 22 поліційного полку гавштурмфірер Шуберт та заявив, що хоче перевести в білгорайському повіті набір добровольців до свого 22 полку, з тим. що ці люди будуть пізніше повнити службу на терені люблинської области. Цю акцію попирав теж гаряче крайсгавптман з Білгорая. Зголосилося около 700 добровольців — а тепер зачуваємо, що їх мають відкомандувати до Норвегії.

Повіт Замістя: в двох етапах виселено приблизно 21 тисячу українців. У зв'язку з переселенням польська терористична організація виступила проти нашої Делеґатури в Томашеві Любл. та проти Союзу Кооператив і вимордовала цілу управу Союзу Кооператив і багато наших мужів довір'я. Загалом під час переселенчої акції замордовано 59 провідних українців у цьому терені.

Повіт Грубешів: польська терористична організація 25.4.43 р. видала летючку, в якій грозить, що за кожне виселене польське село спалить 2 українські. І цю погрозу вона виконала: 6.5.43 спалено в селі Моложів 59 українських господарства. 29.5.43 в селі Стрільці 80 господарств, а 21.5.43 в селі Ухані 23 господарства,

1.10.43 спалено в селі Пасіки 90 господарств при чому 9 господарів замордовано, а 10 тяжко ранено.

По спаленні села Пасіки польська терористична організація видає летючку, в якій домагається, щоб населення віддавало польській військовій організації середники живности й одіння — бо це є одинокий спосіб заосмотрювання цієї армії — а живий спротив буде силою зломлений.

Цими подіями допроваджено українське населення до розпуки і воно побачило, що лише в дорозі відплати можна поборювати дальші ексцеси поляків. В дорозі відплати помордовано поляків в селах Хоробрів, Долгобичів, Телятин.

Український Допомоговий Комітет у Грубешові, бачучи загрозливе для безпеки положення, візвав українське населення заховати спокій з підкресленням, що дальше продовжування відплати може допровадити до репресії з німецької сторони й до ще більшого хаосу.

Нажаль польська сторона не потрактувала подібно цієї справи. Польський комітет, під натиском німецької влади, видав відозву — але в ній винує він так українську, як і польську сторону. З другого боку польська терористична організація не лише не застосувалася до заклику польського комітету, але вже в ночі на 23.10 спалила село Мірче, де згоріло 182 господарства: вночі на 28.10 така сама доля зустріла село Молодятичі, а 29.10 село Грабовець, при чому вбито багато людей і то в садистичний спосіб. Число замордованих виносить 220 осіб, а число тих, що зістали без даху над головою — понад 2.000.

В повіті Холм в звітовому році замордовано 60 провідних українців; в повіті Біла Підл. 20, а в повіті Люблин 31.

8.12.43 українські інституції міста Люблина дістали поштою погрози відплати за виступи проти польського населення на Волині за підписом "рука справедливости", Люблин, 7.12.43.

Для покращання відносин у Люблинській області є конечно побільшити скількість української поліції та впровадити відповідно озброєну самооборону.

 

ДОКУМЕНТ ч. 7

 

УКРАЇНСЬКИЙ ДОПОМОГОВИЙ

КОМІТЕТ на повіт Грубешів

у Грубешеві

Тел. 80

 

Ч. 4010/0 "......" /42

Грубешів, дня ......11 березня...... 1944

До Українського Центрального Комітету

Краків

 

Подаємо до відома, що від дня 9.ІІІ.44 до 11-го ІІІ.44 згоріло 11 українських сіл та зістали помордовані не лише мужчини, але й жінки та діти в дуже жорстокий спосіб.

Рано 9.111.44 люди з Аделіни, вол. М'яке, дали знати до волосного уряду та станиці укр. поліції в Сагрині, що до їх села прийшла велика банда, зложена з самих поляків. Банда вийшла з турковицького та тучапського лісів, правдоподібно прийшла вона з лащовецької та типовецької волостей.

Волость дала знати до Грубешева до відносних властей безпеки та до УДК. О год. 4 по полудні ця банда напала на село М'яке, спалила його дотла та постріляла багато українців. Польські господарства оминала та поляків не била (зрештою поляки вицофалися зі всіх сіл, де були напади). О год. 4 рано дня 10-го банда напала на село Турковичі спалила його та побила українців: в цей самий час був напад на кольонію Сагринь та село Сагринь. В цім селі сконцентрувалося понад 3 тисячі українців зі всіх околичних сіл. Село та кольонія спалені, дуже багато є побитих українців (коло 500). Рано 10-го та сама банда прийшла до кольонії Теребінь, спалила її та помордувала людей. Інша знова банда спалила село Стріжовець де також були жертви в людях. По полудні від год. 2-гої банда спалила село Теребінь (10 км від Грубешева) а о год. 4 запалила село Маличі, вибираючи лише самих українців. Дальше банда відійшла до села Вербковичі, але у Вербковичах була застава укр. ортшуців та поліції, що змусило її відступити.

Друга банда пішла на район крилівськоі волости, спалила та вимордувала українців в с. Сиховичах, де є понад 200 трупів та ранених, вернула до села Ласком і, помимо сильної оборони, село спалила та побила багато людей. Третя банда спалила Старе село, телятинської волости. Де тепер є банди — невідомо, в кожному разі, на терені волости Сагринь в тамошніх лісах та в польських кольоніях. Банда прийшла з волости ладовецької, тишовецької, кітлицької та з околиць Комарева, заміського повіту. Місцеві поляки були для них за провідників та підсобили їх харчами та зброєю. Зазначуємо, що польське населення з тих місцевостей, де були напади, перенеслося до Грубешева та до околичних фільварків, яких бандити не палили ані грабували. Від весни минулого року в кожнім звіті ми показували звідки приходять банди на наш терен, але до того часу ніхто в центральних властей цього не представляв як слід. аж тепер прийшло до такої страшної катастрофи. Ще звертаємо увагу, що на терен грабовецької, уханської та молодятицької волостей приходять банди з війславецької волости. пов. Холм та красничинської волости (бонецькі ліси) пов. Красностав. Коли дальше центральні власті не звернуть на ті місцевості уваги то українці в грубешівськім повіті перестануть існувати. На наші прохання і представлення у місцевої влади про небезпеку в повіті від польських банд, в часі нападу банд і до тепер влада нічого не робила та не робить, хоча в місті є військо, жандармерія, частини СС Дивізії Галичина, а в околиці Грубешева є три сотні Волинського Леґіону.

Просимо щоб негайно наші централі представили це все у відносних властей безпеки, щоб це більше не повторилося. Рівночасно просимо прийти нам з якнайбільшою допомогою, бо маємо вже більше як 3 тисячі родин без даху над головою, голих та голодних. Нам лишилося на удержанні майже половина дітей, які вчащають до фахових та середніх шкіл в Грубешеві та інших містах.

 

ДОКУМЕНТ ч. 8

 

УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ КОМІТЕТ

Поштова скритка 226, Тел. 117-92 і 206-90, Ч. 318/44

При відповідях покликуватися на ці числа

 

Люблін, дня 24 березня 1944

НЕГАЙНЕ!

Український Центральний
Комітет Організаційний Відділ
Львів—Краків

 

у справі: дальше палення наших сіл на Грубешівщині.

 

Від неділі 19 березня й до нині горять далі українські села Грубешівщини.

"Польське народове оддзяли" під керівництвом своїх старшин мордують далі сотні українських селян і дітей.

Всі заходи перед урядовими чинниками, які або обіцяють дещо зарадити або просто вислухують наших алярмуючих звітів, не доводять до ніяких успіхів. Говорили вони мені, що перший раз удалося полякам тому, що весь узброєвий запас пішов на виправу в більський повіт. Тимчасом й тепер польська банда гуляє собі безкарно і далі буде діяти, коли не прийдуть військові відділи.

Модним тепер на нашій верхівці стали нарікання на Галицьку Дивізію та інші українські відділи! Польська зручна пропаґанда вложена поляками в чужі мізки!

До попередньо спалених сіл, від 9-12.3., а саме двох волостей Сагринь і Крилів — : 17 сіл: Сагринь, Мяке, Турковичі, Андріївка, Маличі, Теребінь, Колонія Сагринь, Моложів, Ласків, Шиховичі, Малків, Перегоріл, Вороновичі, Модринець, Модрич-Колонія, Старе Село, Ріплин, ........ ляцька орда спалила знову від останньої неділі.

10 українських сіл, а саме: Бересть (вол. Молодятин), Верошин, Витків, Жабче (вол. Потуржин), Ошів (вол.Долобичі), Кащаник, Ліски (вол. Варяж), Міняни, Масловичі, Козодави (вол.Міняни).

Сотні нових трупів лежать замордованих ляцькою бестією! Другі більші сотні остали без даху над головами! Мобілізуйте самооборону з українських земель, бо тут помочі не діждатися!

"Народове оддзяли" складаються з бандитів зі всіх земель бувшої Польщі, але тепер переважають волинські і галицькі ляхи!!! Народ у розпуці, бо ми всі тут безрадні!

Пришліть особливих відпоручників з Централі УЦК, на місце! Особливі кур'єри хай привезуть багато грошей, річей, тощо! Ще тепер можна поратувати нещасні жертви ляцької голоти, бо евакуація частинне відкликана, точніше, на довший час намічена.

 

Слава Україні!

 

Др. Л. Голейко
представник УЦК

 

ДОКУМЕНТ ч. 9

 

ПРОТОКОЛ 28
списаний дня 27.IV.1944 р. в УДК Грубешів.
Зізнання Дiдуха Константина, літ 27, учителя села Сушів,
волость Потуржин.

 

Від Різдвяних Свят ц. р. не довелося мені ні одної ночі спати в хаті. Місцем мого нічлігу була стодола, хлів або якась солома при стодолі. Рано година 5 упускав своє дуже вигідне місце спання і дуже скорим кроком біг радий і веселий до хати, що щасливо пройшла ніч. Не виспаний, втомлений до безкрайности, йшов до праці. Не раз приходилося за столом здрімнутися, але нагло пробуджувався і дальше продовжував свою працю з дітьми. По скінченню лекцій був щасливий, бо міг свобідно і спокійно собі відпочити і то навіть в хаті на ліжку. Одначе не довго був я так щасливий, що міг спокійно собі посидіти в своїй хаті бодай в пополудневих годинах.

Одного гарного дня 3 год. по полудні прийшло двоє незнаних типів зі зброєю в руках до хати, де я мешкав і спитали: "чи ту мєшка укр. учитель?"

В цей час на щастя мене не було в хаті, а пішов я до кравця досить далеко від своєї хати. Були вони в кількох хатах і всюди питали про учителя.

Коли повернув я до хати і довідався, що були гості, стало мені якось лячно. Довго перед собою бачив двох чорних типів зі зброєю в руках і ніяк, не хотіли вони звільнити мою голову і мої очі якими широко я на них дивився. Від хвилини відвідання мене через двох гостей не мав я вже місця в своїй хаті. Мешкав я по цілім селі, в іншій хаті їв сніданок, в іншій обід і вечерю. Місця праці не хотілося мені упустити, лише тому, що дуже полюбив дітей і не хотів, щоби вони лишилися без духового провідника.

В таких тяжких умовинах працював я до 15 березня 1944 р. Рано 15 березня о 8 год. побачив я страшний образець в сусідньому селі 3 км від мене.

Село Жабче — гарне село ціле стало в полум'ях вогню від польських бандитських запальних куль. Чути було голосні стріли з машинок, змішані з зойком і криком людей. По хвилині прибігли люди з Жабча дуже перелякані до мойого села. Багато не хотіли ці люди говорити, тільки кричали переляканим голосом "втікайте, бо поляки палять, а людей стріляють і ножами ріжуть!" Вхопив я малий пакуночок, наладований мною вже давно й подався дальше до сусіднього села. В тім селі людей було дуже багато. В кожній хаті було по 5, а навіть 8 родин. Банда польська підсувалася щораз ближче до села, де були скупчені всі люди з поблизьких сіл. Ради іншої не було, тільки втікати в сторону галицьких сіл. Великий обоз людей з кіньми і піших раненько у вівторок вирушив з Лотужина в сторону Галичини села Угринова. Обоз людей далеко не доїхав, бо тільки до Виткова. Недалеко Виткова є ліс. З цього лісу вийшла велика банда добре озброєна й почала стріляти до людей, які посувалися в сторону Галичини.

Багато людей і коней зістало забитих по тій дорозі. Серед людей витворилась велика паніка. Люди кричали, плакали й порозбігалися на всі чотири сторони. Дорога покрилася густо людськими і кінськими трупами. Багато зістало тяжко ранених, а бандити підходили від одного до другого, і в страшний спосіб добивали ранених. Я мав знова дуже велике щастя й вдалося мені якимось чудем продертися між живими і побитими, між озброєними і неозброєними до села Угринова, де відпочив собі по так страшних і прикрих вражіннях мого пережиття.

 

/—/ Дідух Константин

Грубешів, 27.IV.1944

Згідно з ориґіналом

Підпис нечіткий

 

ДОКУМЕНТ ч. 10

 

Чесанів, дня 17 лютого 1944

 

 

УКРАЇНСЬКИЙ ДОПОМОГОВИЙ КОМІТЕТ

ПОВІТ ЗАМОСТЯ

ДЕЛЕҐАТУРА В ЧЕСАНОВІ

 

ЗВІТ

Організаційного Підреферента Делеґатури Чесанів
про напад большевицьких банд на терені Чесанівщини

 

Дня 10 лютого прийшли зі сторони Верхрати до Брусна Старого большевицькі банди у великій силі. Вже рано 11 лютого в лісах коло Брусна чути було виразну пальбу машинових крісів. Всі сполуки на Раву Руську перетяли.

Потяг з мадярськими відділами обстріляли. Люди, що походили з Брусна Старого говорили про те, що банда має характер чисто большевицької диверсії. Вночі з 10-го на 11-го лютого банда перетягала через Рудку-Хотилюб-Фільварок Нове село, попри саме село на Чесанів, а звідси через Люблинець, Новий і Старий Замх, Борівець, Обшу, Ружанець, Руду Ружанецьку, Гуту Ружанецьку, Сусац та Наріль.

Сила банди: По дорозі з Костилюбля на Чесанів нараховано 700 саней. Коли прийняти, що на кожній фірі було приблизно по трьох людей, не рахуючи кінноти, обчислено, що всіх бандитів було коло 3.000 людей.

Узброєння банди: Всі бандити були узброені в большевицькі машинові пістолі. Крісів було мало, також ручних ґранат не помічувано. За собою тягнули, крім цього, 6 канонів при цьому мали дві важкого калібру.

По дорозі на Чесанів узброєна банда у числі 15 людей, шість саней та шість кіннотників заїхали спеціяльно до Нового Села до школи, де дощенту пограбували дир[ектора] цеї школи Миколу Бородача. Його самого бандити забрали зі собою до ліса, де він і досі перебуває.

В Чесанові банда розбіглася по хатах та грабували, шукаючи при цьому за горілкою. По дорозі з Брусна забрали молодих людей а в тому й одного нашого поліциста з Горниця, про яких і досі чутки немає.

Дня 12.2.44 тим самим шляхом переїхало знову, у цьому самому напрямку 100 фір. Першого дня банда роззброїла станицю польської поліції в Чесанові. Прийшли під станицю та взивали їх до здачі. По довшій нараді вони здалися, їх заладовано на фіри та повезли зі собою. Поведінка бандитів у Чесанові була дуже оглядка. Всюди питалися, входячи до хати, чи українець, чи поляк. Оглядалися по стінах за образами і по цьому орієнтувалися про національність мешканців даної хати.

Всюди, де лишень банда переходила, місцевий активний польський елемент активно влучувався в акцію бандитів. Поляки приходили відразу зі зброєю, де їх дуже радо вітали, давали відразу відповідне одіння, виряд і вони влучувалися до діяльности банди. Сама банда не страшна, якби не місцеві в ній поляки. Вони то відразу виготовляли списки української інтеліґенції, яку за всяку ціну старалися большевики живцем захватити до ліса.

Перетягаючи (тобто — переходячи — В. В.) через село Люблинець Новий, большевики зайшли до фільварку, який охороняли 11 жовнірів. Взивали їх до здачі, однак вони не піддалися та дві години хоробро боронилися перед переважаючими силами. Коли врешті большевики притягли канони та зачали розбивати будинок, в якому вони (тобто німецькі вояки — В. В.) мешкали, а потім його підпалили, жовніри мимо цього стріляли хоробро далі. Всіх цих молодих людей [большевики] постріляли, крім двох, що вискочили із палаючого будинку. Один [з них] був тяжко ранений... їх забрали бандити зі собою.

Дня 15.2.44 із штабу банди втік забраний большевиками з Брусна Старого, присілок Хмелі, Кузневич Михайло, якого переслухано і він розповів наступне: Головний штаб банди знаходиться в селі Борівець /Боровєц/, шефом штабу банди є майор большевик, а до того ще й жид. При ньому є цілий ряд людей, що подрібно випитують... про все, що відноситься до внутрішнього життя українців. Він грозить, б'є та називає всіх фашистами. При переслухуванні використовує знаних з описів большевицьких методів слідства. При Кузневичі знайшов виказку УНО... Й питався, нащо йому цеї посвідки, чому він тримає її при собі. З ним у хаті штабу сидів також дир[ектор] Бородач з Нового Села, якась німка з Луцька, що по дорозі її захватили та жовніри з Люблинця Нового. Дня 14 лютого 1944 одного з німців розстріляли а другого, на приказ майора жида, спалили живцем на кострі, який спеціяльно приготовили з сухих дров поляки та большевики. Кузневич простий хлопець зі села, несамовито перестрашений при оповіданні цеї сцени, заломався та розплакався. При цьому завважував, що поляки та спеціяльні "отдєлєнія" банди, серед сміхів та вереску, приготовляли ще дров та підкидували, сміючись разом з девушкамі партизанкамі, що поприходили разом, які теж ходили узброєні з бандою. Переважно жидівки передовсім, що там належать до спеціяльного суду при штабі пана товариша майора. Ціле село Борівець співпрацювало з бандою. Всі допомагають та роблять службу у банді. Борівчани відразу створили місцеву міліцію для внутрішньої охорони села. Вони там їздять вдень до Чесанова та по сусідських селах на звіди. виконуючії свою паршиву роботу на знищення українського елементу... Все що тепер твориться по наших селах, всі грабунки — це робота борівчан, при чому це саме роблять мешканці Руди Ружанецької, Нареля та Замху.

Поляк Врубель Антон зі Замху став відразу комендантом відділу. Люди з Борівця та Замху приїздять до Люблинця Нового та Старого й помагають грабувати ці села. В перших днях цієї інвазії большевики зайняли Люблинець Старий та Новий, але після наради з комендантом місцевої польської банди опустили ці села, говорячи, що тут небезпечно, бо оба ці села боронилися перед нападами польських банд і тому тепер будуть доносити про рухи банд. Вся молодь зі сіл Люблинець Новий, Люблинець Старий. Жуків втекли до Нового Села чи Любачева. Ані з Борівця, ані з Замху чи іншого т. зв. Заграничного села, ніхто не втік і всі влучилися до діяльности большевиків. Доки будуть існувати такі села, вічно тут будуть неспокої, бо там ведеться довгими місяцями пропаґанда за большевиками. Тут на Холмщині всі "ліґеншафти" (тобто удержавлені фільварки — В. В.) стали остоєю большевицько-польської роботи.

Кузневич оповідав, як на його очах у штабі до майора зголосився комендант польських банд та запропонував співпрацю. Пропозицію прийняли так само і його людей, яких він привів, та влучено до банди. Ішла нарада, що робити з польською поліцією в Чесанові. Цей саме комендант заявив, що в часі його нападів на Чесанів та околицю не впав ніколи один стріл на нього: він [був] за прийняттям усіх поліцистів до банди. Відібрано їм (тобто польським поліцистам — В. В.) кріси та мундири та дали їм зброю та мундири большевицькі.

Вночі з 16 на 17 іде сильна канонада в лісах. Прийшли відомості, що банда окружила 300 шуцполіцистів та їх розбила. Існує загроза, що [вони] опанують цілу нашу околицю. Ціла боротьба ця відбулася у Руді Рожанецькій. Все наше економічне й культурне життя знищене і все в розтічі. Може цей звіт... буде змога вислати, але дальше тут перебування та яка-небудь праця стала неможливою взагалі.

Треба при тому зазначити, що з польських сіл приходять до нас лишень грабувати так що нема вже ані коня, ані корови, ані воза, ані саней: люди біжать, куди очі несуть. Ми заздалегідь усунули всі акти Делеґатури, що не конечно потрібне — попалили.

Просимо ургувати та представити цей побіжний стан владі, щоб наділила скору поміч. Крім того зазначуємо, що большевики будуть скоро робити мобілізацію польського населення. Про яку-небудь пропаґанду за Сталіном — покищо немає ще і сліду.

Ціль приходу большевиків тут перетяти сполучення німців з фронтом та уможливити прихід большевії. Це вони заявляють, кажучи, що будуть тут за десять днів. Підсилення банди йде літаками. Однак досі тут ніхто не бачив цього, щоб така поміч приходила. Знищити банду можна тепер ще, зразивши її на довше боєм.

 

За Делеґатуру:
/Підпис вирізаний/

Другий підпис не чіткий

 

ДОКУМЕНТ ч. 11

 

ДО УКРАЇНСЬКОГО

ЦЕНТРАЛЬНОГО КОМІТЕТУ

В КРАКОВІ

 

ЗВІДОМЛЕННЯ

 

На терені Білгорайського повіту, а зокрема на теренах найдальше висунених на Захід, то є волость Горішній Потік і волость Кретів, Біща, життя для українців вже тепер не виносне, а все через польські банди. Перші випадки грабунку почались у 1942 р. восені, а потому щораз частіше грабують. А від грудня м. р. доси то немає ні одної ночі, щоби не ограбили одного, а то й кільканадцять українців (поляків не грабують, хіба про око). Ні один українець в літі вночі не спить у хаті ані у власнім господарстві, тільки десь у полі, на межі або в полукіпках, а тепер неспостережно йде до сусіда-поляка. Залізе де в солому, чи під якийсь дах, бо як попадуть його там бандити, то як не вб'ють на місці або зіб'ють до безпритомности, то заберуть зі собою до ліса, де мучать його різними тортурами аж поки не сконає. Для нас опис совєтських знущань зовсім блідий у порівнянні з тим, що відбувається під опікою влади. Ото тільки короткий список жертв за 1 рік, що згинули від ляцької кулі (бо котрих ограбували, то вже трудно під сучасну пору устійнити).

1. Шевала Антін, муж довір'я, учитель с. Кульно, згинув під час нічного нападу від бандитів.

2. Мостовський Микола, с. Кульно, згинув від поль. бандитів.

3. Левицький Дмитро, дяк с. Липини Долішні. Руки зв'язані дротом, розрізане черево.

4. Священик Кадій Олександер (70 років) забраний з церкви вночі через польських бандитів і доси його не віднайдено, а нутро Липинської церкви здемолювали.

5. Волошин Адам і Микола, селяни, забрані бандитами до лісу і вже не вернулися.

6. Жінка Бабія Адама, селянка з Липин Горішніх, забрали до лісу і не вернулася.

7. Палико Андрій, замордований у лісі.

8. Перестінко Дмитро, сел. Гор. Потока, зовсім не свідомий, вбитий бандитами в лісі, тільки тому, що найдено при ньому українську кенкарту.

9. 17 грудня (1943) між год. 7-8 рано. 700 м. від поліційної станиці, в помешканні вбито волосного секретаря Бонна Дмитра, його жінку Катерину, тестя Миколу Яцечка й війта Івана Яцечка, на яких напали поль. бандити а по виконанні вбивства відійшли до Липин, про що вже була згадка в Краківських Вістях. Тільки не знаю, чому саме нам замовчувати з чиїх рук згинули, так це зовсім ясно, нас усіх виб'ють а Ви будете мовчати. Хіба боїтеся за власне життя, то хоч напишіть, що боїмося написати.

Де ж обіцяна поміч? Де галицькі аґітатори, що підбурювали населення, що збільшували ненависть і пропасть між двома сусідами? Їх нема, вони давно втекли, а нарід лишили на поталу полякам. В червні виселено поляків з Тарногородської округи а наслано українське населення з Томашівщини, але не забезпечено їх. Поляки напали й усе те вимордували, кого схопили а хто втік в одній сорочці (Ви про це не пишете) і поляки назад обсіли на тих господарствах а українське населення пішло жебрати, бо ж на їх прадідівській землі засіяли фольксдойчі.

А Ви чванитесь Галицькою Дивізією СС? Та ж холмщаки служать при поліції, і в Шупо, пильнують фабрики, жидів у ґетах, а на їх батьків і сестер спеціяльно нападають польські бандити і це є опіка? Зрештою, чи ми можемо сподіватися опіки і справедливости від німецької адміністрації, в яких сидять виключно самі фольксдойчі, що є з духа і крови польськими шовіністами, тільки прикриваються німецьким плащиком?

Як до забезпечення збіжевого континґенту — то найшлося військо, а для забезпечення життя і майна тому населенню, що завсіди у 100% виконували свої обов'язки — то нема сили. Майте відкриті уха й очі бо й таки факт є, як стояв відділ німецького війська для забезпечення здачі континґенту, то лейтенант тої групи завсіди пив і гостився з поляками і то такими, які ще за польських часів були злодіями, а він (лейтенант) говорив, що це "ґуд бавер" бо дав багато горілки і солонини, яку вночі награбували. А коли українська поліція впіймала одного бандита то три рази приходив (лейтенант), щоб його випустили. Ось є опіка, але не для нас.

Тепер усе польське населення до нас відноситься ворожо а сприяє бандитам, які до речі, це польська підпільна військова організація, що має почати винищувати все українське населення, в першу чергу — свідоме. Бо вони вважають, що німецька адміністрація краю вже давно провалилася б, якби не українська поліція і свідоме українське населення.

Молодь наша б'ється на фронтах, за кого? За нову Европу? Але вона не для нас, бо як так дальше буде, то й один не діжде кінця війни. Ви нас вважаєте комуністами? Ні, холмщаки ніколи не були комуністами, але тяжкі обставини кидали нас у ту сторону, звідки могли б мати якусь полегшу. Українське населення було в 100% прихильно наставлене до німців. Приміром, десятки тисяч нашої, молоді виїхало до Німеччини; як був заклик вступати до Охоронної Служби СС — то наша молодь зголосилася масово, континґент також вповні віддавали. А за це що маємо? Жодної школи на селі нема, бо вчителі повтікали, а хто не втік — того замордували. Служба Божа, як правиться, то мусить бути присутня узброєна поліція, бо інакше прийдуть бандити, ограблять людей, а священика замордують, як це наприклад, сталося в селі Кульно на Новий Рік. Під час Служби Божої польські бандити окружили церкву й пороздягали людей з кожухів і чобіт. У нас про це мовчиться й досі ні одного бандита не зловлено.

Поки будуть на наших землях поляки й фольксдойчери в адміністрації — поки буде польська інтеліґенція, духовенство, гаєві, управителі маєтків — доти не буде тут спокою, бо тільки з них виходить усе це під'юджування й вороже настроювання польського населення супроти нас.

Як проти дизертирів — то є способи карної санкції, а проти бандитів — то нема. Наприклад, є кілька польських родин, про яких відомо, що їх сини належать до банди, але їх зловити не можна. А про те їхні родини живуть собі спокійно. Отже, прошу розглянути ці справи й у відповідальних чинників поробити відповідні заходи, бо тепер так стало, що як і де є якийсь урядовець українець — то мусить утікати до міста, якщо хоче жити.

Вибачте за острий тон цього писання, бо дійсність є багато гірша, як тут описано.

 

Потік Горішній. 4.2.1944

 

Михайло Федірчук,
селянин с. Гор. Потік

 

П. С. Якщо одержите цього листа, то будь ласка, напишіть мені хоч поштівку.

 

ДОКУМЕНТ ч. 12

 

10 лютого 1944 р.

 

УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТРАЛЬНИЙ КОМІТЕТ

Поштова скритка 226, Тел. 117-92 і 206-90

 

03/Гл./Кн.

 

Вповноважений Громадянин
Михайло Федірчук
Потік Горішний

 

ЗВІДОМЛЕННЯ

 

Сьогодня одержали ми Ваше письмо з дня 4 лютого ц. р. і бажаємо бодай коротко Вам відповісти.

Надзвичайно важні умовини життя українського населення на терені майже цілої люблинської області, а зокрема білгорайського повіту є нам добре відомі. Про це все своєчасно повідомляємо німецьку владу та просимо за відповідну охорону для нашого населення. Тією справою постійно займається Представництво У.Ц.К. в Люблині що раз-у-раз інтервеніює у Губерніяльної влади, яка виконує безпосередню службу безпеки на тому терені. Крім того цій болючій справі присвячує чимало уваги сам п. Провідник У.Ц.К., д-р В. Кубійович, що вже двічі робив інтервенцію у п. Генерал-Губернатора д-ра Франка в справі нестерпних відносин на терені люблинського дистрнкту. Зокрема дуже багато заходів підприняв Український Центральний Комітет, щоб поліпшити важку долю наших переселенців. Одначе Ви самі зрозумійте, що не все дасться зробити так, як би хотілося...

В кожному разі треба Вам і іншим знати, що ми робимо все, що в нашій силі. Тверді часи, в яких живемо, завдають дуже важкі удари, але нічого вам не поможе, коли будемо нарікати та жалітися. Мусимо самі бути тверді та спільно помагати собі, щоб перебути врем'я люте.

Дивуєтесь, чому в часописі "Краківські Вісті" не подають, з яких рук гинуть наші люди. Не подають, бо не можна — про це рішає цензура. Також неслушний Ваш жаль до галичан, які піднесли національну свідомість на Холмщині. Вони виконали свій обов'язок і за це належиться їм тільки вдяка. А коли приходиться нам терпіти за нашу національну справу, то це є для нас тільки честю. Очевидно, що мусимо всіми силами боронитися, бо такий закон боротьби, що на світі панує.

Старайтеся тримати живий зв'язок з Українським Допомоговим Комітетом. Делеґатура в Білгораї, та повідомляйте його про все, що у Вас діється.

У важніших справах звертайтеся до Представника У.Ц.К. в Люблині на адресу: Beirat beim Gouverneur des distrikts Lublin, in Lublin, Pilsudski str. 10/1.

Якщо можете, то доповніть присланий список жертв ще датами, коли вони згинули та точніше подайте місцевости. За всі Ваші інформації будемо вдячні, але просимо вважати, щоб вони були згідні з правдою.

Держіться бадьоро та будьте доброї думки.

 

Начальник Канцелярії