"Новий Шлях", липень 2001.

 

Світлана Кузьменко

ПУБЛІЦИСТИЧНА ТВОРЧІСТЬ ВАСИЛЯ ВЕРИГИ

У своїй публіцистичній творчості д-р Василь Верига виявив себе дуже активно і плідно. Його численні статті на політичну, суспільно-громадську й історичну тему (я тут не маю на увазі стисло наукових праць Василя Вериги на тему історії, бо про них говорив д-р Закидальський) публікувалися уже понад 50 років в українській і англомовній пресі, а відколи прийшла в Україну Незалежність - то і в Україні. Тут я хочу зауважити, що цілий ряд публіцистичних праць Василя Вериги, а зокрема у формі статтей, на мою думку, мають зв'язок з його науковою працею в історичній галузі науки через факти у них із нашої історії - із дальшого й ближчого минулого, чи сучасного, на основі яких Василь Верига порушує якусь, часто болючу для українців проблему. Статті Василя Вериги переважно спрямовані на те, щоб на основі справжніх фактів подати правдиву інформацію про якусь справу, що стосується українського суспільства в діяспорі чи Україні, а спростувати - неправдиву. Іншими словами - вони спрямовані на захист України. Друкувалися статті Василя Вериги в журналах - "Вісті комбатанта", редактором якого Василь Верига був від 1965 до 1973 року, "Самостійна Україна", а в часописах "Новий шлях", "Український голос", "Українське слово" (паризьке й київське), "Гомін України", "Свобода", "Наша мета" й інших, а також - альманахах, які виходять щорічно при українських часописах; й інших збірниках, як от - у збірнику "На зов Києва", де була опублікована праця Василя Вериги "Буковинський курінь", на яку звернули увагу і в Україні. Друкувалися вони і в збірниках Об'єднання Українських Письменників "Слово".

Публіцистична праця Василя Вериги почалася 1946 року в Ріміні, в Італії, у таборі полонених вояків дивізії "Галичина". Не дивлячись на те, що у таборі над полоненими кожної хвилини не тільки нависала непевність їхнього завтрішнього дня, а й небезпека, зі зрозумілих причин, його жителі дуже скоро зорганізували там своє життя так, що воно стало охоплювати їхні найголовніші потреби, а серед них, мабуть, чи й не одне з найперших місць зайняла рідна преса. Цей висновок я зробила з того, що незадовго після поселення полонених у таборі, у них почало виходити понад десять різних видань. Одним із них була газета "Вітчизна", у якій Василь Верига був спочатку членом редколеґії, а потім став її редактором. Тут він і розпочав друкувати свої перші статті на актуальні теми для мешканців табору, а також і свої перші оповідання, які він у своїй бібліографії називає "літературними спробами". Ці оповідання були базовані на пережитому чи спостереженому автором у житті й носили заголовки - "Великдень", з присвятою своїй матері, "Прощання", "Пісня" й інші. Друкував їх Василь Верига під псевдонімом Василь Журбенко.

Більшість публіцистичних праць Василя Вериги – це більшого й меншого формату розвідки, у яких висвітлюються якісь події з українського громадського чи політичного життя, або й з української історії. Переважно вони основані на удокументованих фактах, або тих, які автор сам спостерігав з дальшої чи ближчої віддалі якщо вважає за потрібне, додав свої коментарі, чи по-своєму їх інтерпретує, та виводить на основі їх продумані висновки. До кожної праці, зокрема більшої, Василь Верига додає обширну цікаву бібліографію праць, якими він користувався для підтримки своїх поглядів на ту чи іншу справу.

Цілий ряд публіцистичних, як і історичних праць Василя Вериги побачили світ у формі книжок. 1974 року появилася з друку перша книжка Василя Вериги під поетичним заголовком "Там, де Дністер круто в'ється", перефразованим з першої стрічки відомої української народної пісні. Ця книжка містить нарис-дослід виховно-освітньої політики в Галичині 1899-1939 рр. Він оснований на прикладі діяльности й дотичних до неї подій учительської семінарії і ґімназії у Заліщиках від 1899 до 1939 року. Друге, виправлене видання, цієї книжки вийшло у Львові 1993 року. 1980 року, в Торонті вийшло 1-ше, а 1981-го – друге видання книжки Василя Вериги "Дорогами 2-ої світової війни", з підзаголовком "Леґенди про участь українців у Варшавському повстанні 1944 року та українську дивізію "Галичина". 1984 року в Торонто побачила світ книжка Василя Вериги "Під сонцем Італії", у якій автор висвітлює своє перебування і своїх побратимів по зброї у таборі полонених у Ріміні, в Італії. 1986 року, також у Торонто, як том, число 203, Наукового Товариства ім. Шевченка вийшла книжка Василя Вериги "Галицька Соціялістична Совєтська Республіка, 1920 р"., про яку автор передмови виданої у Львові 1996 року книжки Василя Вериги "Нариси з історії України: кінець 18-го - початок 20-го століття", науковий редактор цієї книги, працівник львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. Грушевського Національної Академії Наук Ігор Скочиляс твердить – цитата: "новим словом в українській науці стала поява монографії про Галицьку Радянську Соціялістичну Республіку" – кінець цитати. А ось що твердить Ігор Скочиляс про книги Василя Вериги "Дорогами Другої світової війни" та "Втрати ОУН в часі Другої світової війни" – цитата: "…праці викликали широкий суспільний резонанс, оскільки стосувалися болючих проблем новітньої української історії".

1995 року в Києві вийшла книжка Василя Вериги "Листопадовий рейд", а 1996-го – також у Києві – його книжка "Конфіскація церковних цінностей в Україні 1922 року".

Численні статті Василя Вериги розкидані по діяспорній пресі. У час їх написання вони переважно заторкували актуальні проблеми чи теми, а більшість їх, мабуть, не втратили свого значення й дотепер. Для прикладу наведу кілька з них - про що вони були: про 8-ий з'їзд славістів у Загребі, Юґославія, 1978 року, у якому Василь Верига брав участь; про проблеми багатокультурности в Канаді, про Форум української діяспори в Варшаві 1990 року, про Світовий Конґрес Вільних Українців, про українське шкільництво в Канаді й багато іншого, у свій час актуального.

Цілий ряд статтей Василя Вериги було поміщено в англомовних журналах і збірниках, зокрема університетських видань - канадських і американських (їхні заголовки та де вони були поміщені можна знайти в бібліографії Василя Вериги), а також вони друкувалися на англомовних сторінках українських видань. 1972 року в Нью Йорку появилася друком, англійською мовою, монографія Василя Вериги, на 52 стор., про комунікативність медії і совєтську національну політику та статус національних мов у совєтських телевізійних передачах.

Наприкінці свого слова я хочу подати ще дві цитати Ігоря Скочиляса із вже згаданої мною передмови до недавно виданої книжки Василя Вериги у Львові "Нариси з історії України: кінець 18-го - початок 20-го ст., де кинуто трохи світла на Василя Веригу, як особистість та його працю для українського суспільства, як це бачить науковець з України.

Перша цитата: "Василь Верига належить до тієї когорти української інтеліґенції, котра все своє свідоме життя присвятила служінню своєму народові. Його доля є типовою для галицького патріота, змушеного радянською окупацією України шукати притулку за океаном", а друга цитата: "Науковий доробок Василя Вериги, його активна дослідницька діяльність, дають всі підстави вважати його помітним представником сучасної української науки в діяспорі. Вчений продовжує наукову та громадську діяльність і вносить свій вклад у розбудову молодої Української держави".

Підсумовуючи наведені мною факти, що стосуються публіцистичної і деяких - із наукової діяльности д-ра Василя Вериги, що, як я вже зазначила раніше, у багатьох випадках між собою пов'язані, а часом і переплітаються, публіцистична, як і наукова й громадська праця Василя Вериги не залишилася не поміченою, як у діяспорі, так і в Україні. А також - легко прийти до висновку на основі цих фактів, що Василь Верига все своє свідоме життя боровся і далі бореться своєю невтомною працею у публіцистичній, науковій і культурно-політично- громадській площині українського життя за справу, в яку завжди вірив і далі вірить, що вона для добра України.

Як відомо, кожний, хто за щось бореться, має, крім однодумців, і своїх супротивників. І тут я хочу зазначити, що Василь Верига уміє знайти спільну мову з доброзичливими людьми, навіть отими, що можуть мати на певні речі, і то дуже важливі для нього, протилежні з ним погляди.

Як, можливо, для якось підтвердження цього мого твердження, я закінчу своє слово про д-ра Василя Веригу поезією, яку присвятив д-рові Веризі український поет жидівської національности Абрам Кацнельсон, який тепер живе в Америці. Поезія має заголовок "Зустріч в Торонто".

 

Абрам Кацнельсон
Зустріч в Торонто

Віце-президентові
Світового Конґресу Українців
д-ру Василеві Веризі

Сидить біля мене. В руках в нього книга.
Гортає він віршів моїх сторінки.
Мій майже ровесник, Василь, пан Верига.
Він сивий, хоч ще по-солдатськи стрункий.
Колись був солдатом. Із німцем на згоду
пішов, щоб з боями дістатись Дніпра.
Із заходу рушив. А я йшов зі сходу.
Обидва Вкраїні бажали добра.
По різні боки ми від лінії фронту
могли один одного вбити в бою,
А от сидимо, розмовляєм в Торонто.
Лише мовчимо ми про юність свою.
І ми наливаєм вина у чарчини.
"Що ж, будьмо" — кажу я. Він каже: "О кей!"
"За вільне щасливе життя України!
За наше майбутнє! За наших дітей!"

Листопад 1996
Лос-Анджелес