Плакати Української Дивізії "Галичина"
----------------------------------------------------
Повідомлення воєнного зві-тодавця Степана Конрада про відзначення вістуна Івана Марчука з Стандарте "Курт Еґґерс" Залізним Хрестом ІІ-го класу.   (Див. також секцію Нагороди.)
Помітно, що два плакати подібні до себе, хоч і різняться в деталях, зокрема підписами. Ось ще один такий плакат. Ілюстровані дивізійні журнали:   [1] Українська дивізія СС на фронтах.   [2] Перша сторінка журналу "Ми йдемо в бій".

Плакат УВВ :: Українське Визвольне Військо (УВВ) було найчисельнішою українською збройною силою (до 180 тисяч) по німецькому боці фронту, проте, одноцілої формації воно не творило: його частини в кількості звичайно не більше одного батальйона (куреня) були приділені до різних з'єднань Вермахту.

Подаємо також зміст листівки УВВ. Листівка ще тим цікава, що розповідає історію іншої української формації: Волинського Леґіону (Волинського Куреня), створеного на початку 1943 року українськими націоналістами з ОУН(м). Курінь перейшов на леґальне становище в кінці 1943 року. Пізніше, в лютому-березні 1945 року, Волинський Охоронний Курінь був прилучений до Дивізії "Галичина".

ВІРНИЙ ШЛЯХ

УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛІСТИ БОРЯТЬСЯ В РЯДАХ НІМЕЦЬКОЇ АРМІЇ

"Дедалі ширші кола українців усвідомлюють, що для них є лише одна можливість допомогти своїй батьківщині, а саме - ставши в ряди Німецьких Збройних Сил, боротися проти большевизму, за визволення України. Щоразу нові групи національно-свідомих українців зголошуються до служби в Німецькій Армії, щоби стати до боротьби проти большевиків. Ось історія одного з таких українських з'єднань.

Восени минулого року орди Сталіна підкочувалися під Волинь. Українські села горіли від вогню розбишацьких партизанських загонів, проливалась неповинна кров мирного населення. Багато української молоді втікало в ліси, з метою організувати самооборону. На початку жовтня в руки німецького офіцера, а теперішнього опікуна й любимця Леґіону, попав дивний полoнений: кур'єр української партизанської групи, що з лісів вела боротьбу проти червоного наїздника. Офіцер, довідавшись, що група складена з високосвідомого українського національного елементу, який розуміє, що українці мусять іти разом з німцями на Москву, відпустив на слово зловленого юнака, пропонуючи проводові групи співпрацю і підтримку. Переговори вдалися. Українська бойова група дістала значну
один з найраніших плакатів, мабуть 1941 року.
підтримку зброєю і виказала своє геройство. 600 убитих червоних бандитів у нерівному бою трьох сот добровольців на 1.500 бандитів і багато здобутої зброї були доказом самопосвяти і героїчного ідеалізму українців, покропленого кров'ю 23-ох поляглих побратимів. 19-го грудня вояки загону переїхали з лісу автами до Луцька, а в січні дістали однострої. З невідомого загону виріс здисципліно-ваний, вояцький залізний леґіон, що не боїться смерти в боротьбі за ідею.

Бойовий шлях Леґіону покритий чинами слави. Від 11-го січня 60 вояків відділу 3 дні без втрат втримували важний тартак проти натиску бандитів. В боях під Клеванем 1-а сотня переможно билася з переважаючими силами, лишивши на полі слави 39 убитих побратимів, між ними незабутню сестру Лесю. Оповідаючи про ці бої, німецькі провідники групи зупиняють погляди на вояцьких обличчях і кажуть: "Яка в них незвичайна бойова постава, які з них вояки! Ранені українські добровольці самі стрілялися, щоб не дістатись у тенети червоних і поляків. Групи, що відбилися, нищили одяг, але зброї не покидали, хоч приходилось їм брести 70 км по глибокому снігу".

журнал УВВ, 1944 рік.

Зимою ціла група перейшла Буг і ступила на гостинну Холмську землю. Радісно стрічали їх холмські українці, бо волинські вояки стали їм не раз у пригоді, обороняючи від нападів польських і червоних банд. Ще раніше, в боях на Волині, біля Торчина, один рій відділу прийняв бій проти 300 польських напасників і завдав їм великих втрат. Раненого ройового, що попав у руки ворога, поляки живцем спалили, шаліючи від люті за те, що мусіли покласти в одному бою з леґіоном аж 600 своїх убитих.

Такі славні дні має за собою Леґіон.

Я - серед своїх молодих солдатів і з задоволенням і гордістю дивлюся у вічі молодим українцям, які знайшли єдино правильний шлях: вони допомагають своїй батьківщині тим, що пліч-о-пліч з німецькими з'єднаннями, в рамках Німецьких Збройних Сил, борються проти Сталіна, беруть у часть у знищенні большевизму й у визволенні України. Цим самим вони служать своїй вітчизні і їх бойові заслуги будуть вписані в історію України.

Українське Визвольне Військо".

Загальні плакати німецької пропаґанди
--------------------------------------------------

Плакати німецької пропаґанди для українців є по-своєму доброю ілюстрацією доби німецької окупації в Україні (1941-1944). Помітно з них, що загальні гасла німецької пропаґанди в багатьох точках не надто різнилися від совєтської пропаґанди, а подекуди збігалися цілком.

Найнаочнішим прикладом цього є свідоме нав'язування до образу "визволителів України". Точно так як совєтська пропаґанда втлумачувала всім, що Червона Армія визволила Україну, й насаджувала культ визволителів, а насправді окупантів, це робила і німецька пропаґанда. Якщо замінити на плакатах однострої й символіку - отримаємо те саме. Зокрема один з плакатів ілюструє культ полеглого вояка-"визволителя": "Пам'ятай це! Німецький вояк помер і для України".

Другою точкою співпадіння є т.зв. "культ особистости", тобто культ кривавих диктаторів двох найбільших мілітарних потуг того часу: совєтського "вождя всіх часів і народів" Сталіна, та німецького "фюрера" (в німецькій мові це слово також означає "вождь") Гітлера. Серія плакатів "Гітлер-Визволитель" (тут подано три, з них один - календар) персоніфікує "визволення". Існувало багато відмін цього плакату.

Наступна група: плакати з обіцянками для селян. Звертає увагу плакат "Спокійно дивімся в майбутнє". Відомий факт, що обіцянки кращого майбутнього є характерною рисою також і совєтської пропаґанди.

Ще кілька плакатів презентують "ворогів" та характер попередньої - совєтської займанщини. Очевидно, німецьким режимом велася активна протижидівська політика. Метою такої пропаґанди було міцно зв'язати в свідомості населення жидів з жахіттями і терором совєтського режиму. Окрім власне протижидівського плакату (на збільшеній його версії можна побачити найрізноманітніші закиди на адресу жидів: від організації штучного голоду зачинаючи до звинувачень у навмисному розпаленні ними війни і т.ін.), "жидівський слід" помітний і на двох інших плакатах в цьому ж ряді ("Така була совєтська свобода", "Право на землю..."). Ще два плакати нижче від нього закликають до "боротьби з бандитами".

 
 
 
 
 
 

Останні плакати в цій підсекції слід віднести до пізніших часів: спершу переможна для Німеччини війна затягнулася, все більше людей гинуло на її фронтах. Оскільки керівництво Райху на чолі з Гітлером сповідувало ідею "здобуття перемоги виключно німецьким вояком", за таких воєнних умов вичерпувалися зовсім не безмежні людські ресурси Німеччини: переважна більшість її дорослого чоловічого населення опинилася у війську. Не стало кому працювати на фабриках, де виробляли зброю для перемоги. Німці розгорнули широку кампанію з залучення до праці в Німеччині іноземних працівників з усіх окупованих ними країн. Спочатку акція була формально добровільною, а згодом зробилася примусовою. Зрозуміло, що ще в початках її було виготовлено масу різноманітних аґітаційних матеріалів, в тому й плакатів.

Під кінець війни на території Райху (тобто передвоєнних Німеччини, Австрії та деяких інших земель, прилучених перед та під час війни) знаходилися мільйони "ост-арбайтерів", значна частина їх була з України. Умовини праці погіршувалися тим, що німецькі заводи й фабрики, особливо в останній рік війни, сильно потерпали від аліянтських налетів, гинуло багато робітників, відсоток загиблих наближався до фронтового. В таких обставинах чимало таких примусових робітників-українців зголосилося до служби у війську, а в тому числі і до Дивізії "Галичина". Поза тим умовини праці "ост-арбайтерів" не були надто важкі як на той час, і однозначно не різнилися на гірше, від, приміром, звичайних умов праці в сталінському совєтському "раю", де активно практикувалася т.зв. "стахановщина", різні відміни неоплачуваної праці тощо (йдеться саме про звичайних робітників "на волі", немає тут мови про систему совєтських концтаборів - т.зв. ҐУЛАҐ). Найбільше вони поширилися у Совєсткьому Союзі у воєнний а почасти й післявоєнний час.

Заслуговує на увагу такий історичний факт: через багато років після війни колишні "ост-арбайтери" дістали від Німеччини грошові компенсації за свою примусову працю. Натомість совєтські "працівники тилу" ніколи не дістали нічого, і не було навіть мови про те, щоб якось компенсувати їм втрати здоров'я у виснажливій (подекуди 16 годин на день при верстаті) праці воєнних часів. Іронія долі: вони теж працювали "для фронту, для перемоги". Для перемоги того окупанта, що зостав переможцем у тій страшній війні ...

Плакат "Вінниця" та його історія :: вліті 1943 року у Вінниці відбулися розкопини на місці масового народовбиства 1936-39 рр. З безіменних масових могил було викопано майже 10 тисяч трупів жертв комуномосковського терору. Значну частину могил було приховано в традиційний совєтський спосіб: на місці поховання влаштовано... "парк культури і відпочинку".

Всі розкопані місця оглянула та видала свою оцінку міжнародна судово-лікарська комісія. Тоді ж рідні замордованих сталінцями людей склали свої свідчення перед комісією, що керувала розкопинами.

З відступом німецької армії і поворотом до Вінниці большевиків у березні 1944 року трагедія... повторилася: цим разом до вже спорожених могил вкинено нові жертви - тих, хто шукав своїх замородованих комуністами рідних і свідчив під час розкопин 1943 року... Розстрілом керував совєтський комісар Рапапорт:

"... Дня 20-го березня 1944-го р. совєтська армія знову зайняла місто Вінницю. 23-го березня того ж року оголошено, що всі мешканці міста мають перейти спеціяльну перевірку і мають прибути з пашпортами до міського парку. Зібралося кілька тисяч переляканих людей. Було чимало заплаканих жінок, що передчували нове лихо. Нарешті під'їхало авто і в ньому кілька чоловіків у формі МВД. Комісар Рапапорт, показуючи на порожні ями, що залишилися після видобуття з них тисячів трупів розстріляних в 1937-1938 рр., запитав: "Що тут сталося?" Нарід мовчав. Рапапорт запитав вдруге: "Мовчите, зрадники батьківщини! Розповідайте прислужники німецької пропаґанди, хто з вас находив тут своїх родичів?" Таких сміливих, хто зразу наразився б на смертельну небезпеку, не знайшлося. Тоді комісар наказав війську оточити натовп і сам від'їхав до міста. Цілий день люди провели у молитві і в страшному напруженні, очікуючи нового лиха. Перед вечером комісар нарешті повернувся з довгим списком. Він викликав по прізвищам здебільшого жінок. Біля сто душ вийшли на той виклик. Ці нещасні, що колись відшукували тут в цих ямах своїх рідних і близьких, тепер самі стали на краю могил. Комісар викликав загін автоматчиків і подав команду: "По ворогах революцїі і зрадниках батьківщини - вогонь!" Люди, обливаючися кров'ю, падали в страшенні ями, що стали вдруге могилами нещасних українських жертв нового совєтського народовбивства. Тих, що залишились, під вартою і баґнетами погнали проти ночі по Літинському шляху: "Маєте на фронті спокутувати свою провину перед батьківщиною" - промовив комісар. Більшість з тих вінничан загинули майже без зброї під німецьким винищуючим вогнем біля Держані, Летичева, Межибожа і Кам'янця Подільського..."

читайте :: Антін Драган. Пам'ятаймо про Вінницю.

Плакати для інших европейських народів
-----------------------------------------------------
Перемога Німеччини - свобода Европи
Норвежський
(Norske Skijegerbataljon)
Данський
(Waffen SS)
Англійський
(Britisch freikorps)
Естонський
Голандський
Фламандський
Валлонський
Італійський
Французький
Мадярський
Хорватсько-Боснійський

"Аґітпропівський шедевр" :: не трудно є збагнути, проти кого спрямований цей плакат совєтської пропаґанди 1945 року — проти Української Повстанської Армії, тобто проти "українсько-німецьких (sic!) буржуазних націоналістів", висловлюючись традиційною мовою найкращих совєтських "історичних" писань. Авжеж, він цілком відбиває "українсько-німецьку" концепцію ОУН і УПА...

Проте, на такому тлі не може не дивувати факт абсолютної відсутности під час війни совєтських плакатів, спрямованих проти Дивізії "Галичина". Чому так?

"З уваги на провал усіх ... заходів у совєтській пресі, про Дивізію Галичина зовсім не згадувалося, щоб не інформувати своє населення про українську військову формацію по німецькому боці фронту. Деякі неясні вістки таки продіставалися через фронт навіть і про дивізію "Галичина", але вони спочатку були пов'язані із власовським рухом і щойно взимку 1943-44 рр. Ярослав Галан згадав про Дивізію у своєму циклі статтей-пашквілів на "українських буржуазних націоналістів" (...) Тому що в Совєтському Союзі люди читають багато чого між рядками і, знаючи як совєтська преса перекручує факти, роблячи із білого — чорне, а з чорного — біле, то совєтська цензура спохватилася, що навіть такі статті роблять пропаґанду українській справі і, зовсім несподівано, урвала дальший друк статтей Галана про український рух по німецькому боці фронту.

... При цьому слід завважити, що деякі із цих статтей ... були передруковані у "Творах" Ярослава Галана, що появилися у трьох томах у 1960 році у Києві, але тих, які говорили про Дивізію, там не поміщено, хоча всі інші увійшли до циклю під назвою "Війна в ефірі" у другому томі".

цит. за :: Василь Верига. Дорогами Другої світової війни.